Рідна Україна

Рідна Мова

2008-03-21T15:05:00.000-07:00

Мово рідна
колискова материнська ніжна мово!
Мово сили й прорости,
Гей, яка ж прекрасна Ти!
Перше слово - крик любові,
Сміх і радість немовляти
Неповторне слово "Мати"
Про життя найперше слово...
Друге слово - гімн величний,
Гімн звитяг і клекіт орлій
Звук "Вітчизни" неповторний
І простий, і предковічний...

Ну, а третє слово- "Мила"
Буря крові, пісня рвійна
І така як пах любистку,
І така, як мрійка мрійна...
Перейшов усі світи я
Є прекрасних мов багато,
Але першою, як Мати.
серед мов одна лиш ти є.
Ти велична і проста
Ти стара і вічно нова.
Ти могутня, рідно мово!
Мово - пісня колискова.
мова - матері вуста.

Кров

2008-02-22T12:15:00.000-08:00

Чогось болить за Україну, як за малу оту дитину,
що палець врізала ножем, плаче нишком і боїться
і хоче десь в куточок зачаїться, щоб не нагримали бува,
що кров даремно пролива, свою рідненьку кров
із себе випускає, тоді, коли чужої вистачає...

На всі дива на всю журбу, ви тільки киньте у юрбу,
одне руде, руде слівце, і полетить усе і загориться,
і кров проллється і душа заб'ється нишком, як дитина,
що гралася ножем тоді, коли стогнала Україна,
у демократів під дверима. І знаєш, ти, кров не болить,
коли не з тебе цебенить.
Автор: Андрій Поліщук

Крути

2008-02-18T12:29:00.000-08:00

Земля кричить,
Земля благає,
Не треба більше мертвих тіл,
Не треба болю і страждання,
І сліз, і крові, і зітхання,

Дітей погинуло багато
За Україну йшли вони,
За Україну ,помирати,
У бій нерівний,воювати,

Московське військо,п’яні хами,
У бій кривавий подалось,
Багато їх було,чимало,
І море крові розлилось,

Та кров орошувала землю,
І трупи всі лежали вряд,
А матері ридали, СИНУ!!!!!
Та часу не вернуть назад,

Дітей погинуло чимало,
І досі чути де-не-де,
Як там на Крутах,на тих шпалах,
Земля розірвана гуде.
Автор: Перебендя Лютий 2008

Крук

2008-02-15T14:10:00.000-08:00

Чорний крук хижо сидів на могилі,
І кричав про біду на Україні,
Кричав про москальську расу нечисту,
І про її кляту мову гнилисту,
Кричав про нещастя біди й незгоди,
І про бруднющі Дніпровії води,
Ще заїкався про мови державні,
І про кацапський народ „праваславний” ,
Що українці „хохлами” вже звуться,
І волі ніколи вони не доб’ються
Що ми є ніхто, і звуть нас ніяк,
І жити ми хочемо лиш надурняк,
Довго ще крука того було чуть,
А ви вже подумайте, як його звуть!
Автор: Перебендя

Українська мова

2008-02-11T12:25:00.000-08:00

Діамант дорогий на дорозі лежав,
Тим великим шляхом люд усякий минав,
І ніхто не пізнав діаманта того.
Йшли багато людей і топтали його.
Але раз тим шляхом хтось чудовний ішов,
І в пилу на шляху діамант він найшов.
Камінець дорогий він одразу пізнав,
І додому приніс, і гарненько, як знав,
Обробив, обточив дивний той камінець
І уставив його у коштовний вінець.
Сталось диво тоді: камінець засіяв,
І промінням ясним всіх людей здивував,
І палючим огнем кольористо блищить,
І проміння його усім очі сліпить.

Так в пилу на шляху наша мова була,
І мислива рука її з пилу взяла.
Полюбила її, обробила її,
Положила на ню усі сили свої,
І в народний вінець, як в оправу, ввела,
І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.
І на злість ворогам засіяла вона,
Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.
І сіятиме вік, поки сонце стоїть,
І лихим ворогам буде очі сліпить.
Хай же ті вороги поніміють скоріш,
Наша ж мова сія щогодини ясніш!
Хай коштовним добром вона буде у нас,
Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас,
Щоб, поглянувши сам на створіння своє,
Він побожно сказав: «Відкіля нам сіє?!»

Автор: Володимир Самійленко 1885

Лента за лентою

2008-02-10T14:47:00.001-08:00

Вже вечір, вечоріє
Повстаньське серце б'є
А лента, за лентою
Набої подає.

Приспів:
Ах, лента, за лентою
Набої подавай
Український повстанче
В бою не відступай.

Ах, лента, за лентою
Колишеться трава
Йде армія повстанців
Це армія — УПА.

У марші цілу нічку,
А в ранішній зорі
Почалися завзяті,
Запеклі бої

А ворог атакує
І преться щосил —
Юнак-кулеметник
Їх вправно косив.

Як сонце сходило,
Втомлений юнак:
Упав він ранений,
Упав він навзнак.

До нього санітарка
Поспішно іде,
В обличчя вдивляючись
Його впізнає.

Він в неї вдивляєсь —
Пече в грудях рана,
А біля кулемета —
Дівчина кохана.

А ворог атакує…
В останній момент —
І знову відізвався
Затихлий кулемет.

Хто любить Україну,
Хто любить свій народ
Той піде у повстанці
Без всяких перешкод.

Ми будем карати
Ще й різати ножем —
Прокляту комуну
З України проженем.

Розіб'єм мадярів
Румунів, ляхів
За Волгу проженемо
Проклятих москалів.

Були у нас повстанці,
Тепер у нас “Тризуб”,
Москалику тримайся,
Ми б'ємо три за зуб.

Там, під Львівським замком

2008-02-05T12:12:00.000-08:00

Там, під Львівським замком старий дуб стояв,
А під тим дубочком партизан лежав.

Він лежить, не дише, він неначе спить.
Золоті кучері вітер шелестить.

Над ним стара мати стомлена стоїть
І до свого сина тихо говорить:

"Сину ж ти мій, сину, дитино моя,
Були б тя не вбили, якби не війна.

Було вас у батька п'ятеро синів;
Ти був наймолодший, сину наш, Андрій.

Як ти був маленький, батько воював -
Він за Україну голову поклав!"

Hе плач, стара мати – син героєм став!
Він за Україну голову поклав.

Рідна Україна

2008-02-05T11:57:00.000-08:00

Рідна Україна - мова солов’їна,
Золоте колосся, маки у житах.
Край воріт - калина, верба, яворина,
Храми і світлиці в барвах-рушниках.

Рідна Україна - то душі краплина,
Пісня журавлина у ранковий час.
Рідна Україна - то земля єдина,
Що сходив ногами босими Тарас.

Рідна Україна - пара лебедина,
Озеро бездонне і стрімка ріка,
У саду хатина - біла сорочина,
Стежечка-стежина в зелен-споришах.

Рідна Україна - за столом родина,
Яром-долиною стелиться туман.
Батькова розмова - тиха, вечорова,
Мамина молитва - вічний талісман.

Мова

2008-02-05T11:54:00.000-08:00

Звеличуйте мову, діти дорогенькі,
Ваших дум основу, дар рідної неньки
Вона вам допоможе дивосвіт відкрити
І в любові Божій честю дорожити.

І пісню любіте, як сонце, як квіти,
В життя з нею йдіте, українські діти.

Чином гімн прославте з Тризубом золотистим,
Свій стяг синьо-жовтий в світ несіть врочисто.

Як зіницю ока бережіть свободу,
Що в борні жорстокій здобута народом.

Козачата

2008-02-05T11:52:00.000-08:00

Ми маленькі козачата,
Станем справжніми людьми.
Ми кохаєм рідну пісню,
Україну любим ми!

Україна - наша мати
І про неї вільний спів.
Ми-веселі козачата,
Ми-нащадки козаків!

Ми шануєм рідне слово,
В ньому вірність і краса.
Ми-маленькі козачата,
Наша пісня не згаса!

Хай злітає рідна пісня,
Наче чайка в небеса.
В ній-ясна душа народу,
В ній надія і краса!

за Україну!

2008-02-05T11:49:00.000-08:00

Він за Україну, за свій рідний край,
Щоб по Україні не ходив москаль.

Тече річка Тиса, в ній московська кров,
Москалів ми били, будем бити знов.

Там під Львівським замком хрест березовий,
А на тому хресті Тризуб золотий.

Українка

2008-02-05T11:35:00.000-08:00

Українка я маленька,
Україна моя ненька,
В неї щира я дитина,
Добра,люба та єдина.

Вірна я дочка народу,
Бо козацького я роду.
Щиро я її кохаю,
Краю кращого не знаю.

Так я завжди буду жити,
Рідний край буду любити,
українцям помагати,
Україна - моя мати!

Ой у лузі червона калина

2008-02-05T11:26:00.000-08:00

Ой у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна зажурилася.
А ми тую червону калину підіймемо.
А ми нашу славну Україну, гей! гей! розвеселимо!

Марширують наші добровольці у кривавий тан,
Визволяти наших українців з ворожих кайдан.
А ми наших братів-українців визволимо,
А ми нашу славну Україну, гей! гей! розвеселимо!

Гей, у полі ярої пшениці золотистий лан,
Розпочали Стрільці Українські з москалями тан!
А ми тую ярую пшеницю ізберемо,
А ми нашу славну Україну, гей! гей! розвеселимо!

Як повіє буйнесенький вітер з широких степів,
То прославить по всій Україні Січових Стрільців.
А ми тую стрілецькую славу збережемо,
А ми нашу славну Україну, гей! гей! розвеселимо!

Не хилися, червона калино, рости до гори,
Не журися, славна Україно, ми твої сини.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей! гей! розвеселимо!

Не хилися, червона калино, маєш білий цвіт,
Не журися, наша Україно, маєш славний рід.
Білим цвітом червона калина уквітчається,
Славним родом наша Україна, гей! гей! прославиться!

Ой у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна зажурилася.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей! гей! розвеселимо!

Любіть Україну

2008-02-05T11:10:00.000-08:00

Любіть Україну.

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.

Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,

у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…

Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,

в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…

Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!

Автор: Володимир Сосюра

Українцям

2008-02-05T02:32:00.000-08:00

Де ж це ви поділись, рідні українці,
Куди ж це вас закинула доля нелегка,

Нам триматись разом треба, а не поодинці!
Щоб із малої річечки вилилась ріка,

А коли вже виллються води всемогутні,
І затоплять все москальскеє сміття,

От тоді ви скажете «Слава Україні
Не дарма прожили ми своє життя».

Автор: Перебендя

Присяга вояка Української Повстанчої Армії

2008-02-05T02:01:00.000-08:00

Присяга вояка Української Повстанчої Армії.
Затверджена УГВР і введена наказом ГВШ ч. 7. з 1.VІІ.1944.

Я, воїн Української Повстанчої Армії, взявши в руки зброю, урочисто клянусь своєю честю і совістю перед Великим Народом Унраїнським, перед Святою Землею Українською, перед пролитою кров'ю усіх Найкращих Синів України та перед Найвищим Політичним Проводом Народу Українського:

Боротись за повне визволення всіх українських земель і українського народу від загарбників та здобути Українську Самостійну Соборну Державу. В цій боротьбі не пожалію ні крови, ні життя і буду битись до останнього віддиху і остаточної перемоги над усіма ворогами України.

Буду мужнім, відважним і хоробрим у бою та нещадним до ворогів землі української.

Буду чесним, дисциплінованим і революційно-пильним воїном.

Буду виконувати всі накази зверхників.

Суворо зберігатиму військову і державну таємницю.

Буду гідним побратимом у бою та в бойовому життю всім своїм товаришам по зброї.

Коли я порушу, або відступлю від цієї присяги, то хай мене покарає суворий закон української Національної Революції і спаде на мене зневага Українського Народу.

Нарід чи Чернь.

2007-10-18T02:58:00.000-07:00

Нарід чи чернь.

На кожному кроці наших трагічних буднів у першу чергу бачимо чорним по білому писане: Хто ми? Нарід чи чернь? Нація чи маса? Організована, свідома, вигранена збірна одиниця чи юрба без'язикових і безликих постатей?

Що ж таке народ? «Бачимо явища, бачимо обличчя, чуємо мову, оцінюємо вчинки і, з потрясаючим душу жалем, стверджуємо, що величезна маса живих людиноподібних істот не розуміє і не усвідомлює в собі двох дуже важливих і основних елементів: людську гідність і національну свідомість». Що ж таке національна свідомість? Чи не можна обійтися без неї? Адже це «не мішок картоплі чи порвані чоботи». Існують же людські громади, які живуть споконвіку первісним життям, існує ж, наприклад, суспільність, що складається з рабської раси. «Наша душа приготовлена для сприйняття лише таких суспільних форм, у яких може вільно діяти і розвиватися наша людська гідність. Почувати себе людиною, почувати себе тим, як ще колись казали, першим творінням Найбільшого Творця, почувати себе свідомим у всіх своїх вчинках — ось основна заповідь людини—європейця. Зламати цю заповідь — значить зламати самих себе, це значить втратити основний стрижень буття, це значить перекреслити своє моральне обличчя».

«Основою життя є не клас, а людина... Неважливо, до якого класу належить порядна творча людина. Важливо, щоб вона такою була. Бо коли привілейований той чи інший клас складається з юрби бандитів чи людського шумовиння, то будь він тричі пролетарський чи буржуазний — він сам по собі не має найменшої вартості. Не в пролетаріаті і не в буржуазії справа. А в людині. І тільки в людині».

Питання про національну свідомість видається для багатьох справою туманною. Це й не дивно: «Не торкати національної свідомості.., бути національною протоплазмою — ось ідеал національного несвідомого особняка». Народ наш пережив процес денаціоналізації. «І найбільшим нещастям українського народу було те, що ціла його історія — перманентне намагання когось зробити з нас не те, чим призначила нас природа. Втручалися до нашої рідної мови. Втручалися до нашого побуту. Втручалися до нашого господарства. Всяка влада, яка тільки не була на нашій землі,— російська чи польська, нічим іншим не займалася, а лиш доводила нам, що ми — не ми, щось інше. Це було постійне ламання нас, нищення нас». Диктували все, навіть, як нам вимовляти букви, як ставитися до того, що нам вороже. І в результаті — «величезна частина нашого, особливо міського, населення з національного погляду являє собою не що інше, як юрбу, що не належить ні до якого народу, що не має нічого святого, що не говорить ні одною мовою. Це не є нарід. Це — чернь, це — безлика, без'язика юрба». Відчувати це принизливо для національної гордості, це принижує націю, особливо в очах чужинців. Тому — не все одно, хто як говорить, яким богам молиться, які книжки читає. Не все одно, якими іменами названі вулиці наших міст, не все одно, чи домінуючим є для нас Шевченко, чи Пушкін. Не все одно, як це часто доводиться чути, кого ми вчимо у школі, не все одно, яке наше відношення до російської літератури. Ні! Це не все одно...

А коли все одно, то це значить, що все одно для нас, хто є ми самі! Це значить, що ми не нарід, не якась спільна збірна історична сила, а невиразна юрба, сіра маса, вічно принижена, без всяких ідеалів чернь.

Улас Самчук 1941