Рідна Мова

Мово рідна
колискова материнська ніжна мово!
Мово сили й прорости,
Гей, яка ж прекрасна Ти!
Перше слово - крик любові,
Сміх і радість немовляти
Неповторне слово "Мати"
Про життя найперше слово...
Друге слово - гімн величний,
Гімн звитяг і клекіт орлій
Звук "Вітчизни" неповторний
І простий, і предковічний...

Ну, а третє слово- "Мила"
Буря крові, пісня рвійна
І така як пах любистку,
І така, як мрійка мрійна...
Перейшов усі світи я
Є прекрасних мов багато,
Але першою, як Мати.
серед мов одна лиш ти є.
Ти велична і проста
Ти стара і вічно нова.
Ти могутня, рідно мово!
Мово - пісня колискова.
мова - матері вуста.

Кров

Чогось болить за Україну, як за малу оту дитину,
що палець врізала ножем, плаче нишком і боїться
і хоче десь в куточок зачаїться, щоб не нагримали бува,
що кров даремно пролива, свою рідненьку кров
із себе випускає, тоді, коли чужої вистачає...

На всі дива на всю журбу, ви тільки киньте у юрбу,
одне руде, руде слівце, і полетить усе і загориться,
і кров проллється і душа заб'ється нишком, як дитина,
що гралася ножем тоді, коли стогнала Україна,
у демократів під дверима. І знаєш, ти, кров не болить,
коли не з тебе цебенить.
Автор: Андрій Поліщук

Крути

Земля кричить,
Земля благає,
Не треба більше мертвих тіл,
Не треба болю і страждання,
І сліз, і крові, і зітхання,

Дітей погинуло багато
За Україну йшли вони,
За Україну ,помирати,
У бій нерівний,воювати,

Московське військо,п’яні хами,
У бій кривавий подалось,
Багато їх було,чимало,
І море крові розлилось,

Та кров орошувала землю,
І трупи всі лежали вряд,
А матері ридали, СИНУ!!!!!
Та часу не вернуть назад,

Дітей погинуло чимало,
І досі чути де-не-де,
Як там на Крутах,на тих шпалах,
Земля розірвана гуде.
Автор: Перебендя Лютий 2008

Крук

Чорний крук хижо сидів на могилі,
І кричав про біду на Україні,
Кричав про москальську расу нечисту,
І про її кляту мову гнилисту,
Кричав про нещастя біди й незгоди,
І про бруднющі Дніпровії води,
Ще заїкався про мови державні,
І про кацапський народ „праваславний” ,
Що українці „хохлами” вже звуться,
І волі ніколи вони не доб’ються
Що ми є ніхто, і звуть нас ніяк,
І жити ми хочемо лиш надурняк,
Довго ще крука того було чуть,
А ви вже подумайте, як його звуть!
Автор: Перебендя

Українська мова

Діамант дорогий на дорозі лежав,
Тим великим шляхом люд усякий минав,
І ніхто не пізнав діаманта того.
Йшли багато людей і топтали його.
Але раз тим шляхом хтось чудовний ішов,
І в пилу на шляху діамант він найшов.
Камінець дорогий він одразу пізнав,
І додому приніс, і гарненько, як знав,
Обробив, обточив дивний той камінець
І уставив його у коштовний вінець.
Сталось диво тоді: камінець засіяв,
І промінням ясним всіх людей здивував,
І палючим огнем кольористо блищить,
І проміння його усім очі сліпить.

Так в пилу на шляху наша мова була,
І мислива рука її з пилу взяла.
Полюбила її, обробила її,
Положила на ню усі сили свої,
І в народний вінець, як в оправу, ввела,
І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.
І на злість ворогам засіяла вона,
Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.
І сіятиме вік, поки сонце стоїть,
І лихим ворогам буде очі сліпить.
Хай же ті вороги поніміють скоріш,
Наша ж мова сія щогодини ясніш!
Хай коштовним добром вона буде у нас,
Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас,
Щоб, поглянувши сам на створіння своє,
Він побожно сказав: «Відкіля нам сіє?!»

Автор: Володимир Самійленко 1885

Лента за лентою

Вже вечір, вечоріє
Повстаньське серце б'є
А лента, за лентою
Набої подає.

Приспів:
Ах, лента, за лентою
Набої подавай
Український повстанче
В бою не відступай.

Ах, лента, за лентою
Колишеться трава
Йде армія повстанців
Це армія — УПА.

У марші цілу нічку,
А в ранішній зорі
Почалися завзяті,
Запеклі бої

А ворог атакує
І преться щосил —
Юнак-кулеметник
Їх вправно косив.

Як сонце сходило,
Втомлений юнак:
Упав він ранений,
Упав він навзнак.

До нього санітарка
Поспішно іде,
В обличчя вдивляючись
Його впізнає.

Він в неї вдивляєсь —
Пече в грудях рана,
А біля кулемета —
Дівчина кохана.

А ворог атакує…
В останній момент —
І знову відізвався
Затихлий кулемет.

Хто любить Україну,
Хто любить свій народ
Той піде у повстанці
Без всяких перешкод.

Ми будем карати
Ще й різати ножем —
Прокляту комуну
З України проженем.

Розіб'єм мадярів
Румунів, ляхів
За Волгу проженемо
Проклятих москалів.

Були у нас повстанці,
Тепер у нас “Тризуб”,
Москалику тримайся,
Ми б'ємо три за зуб.

Там, під Львівським замком

Там, під Львівським замком старий дуб стояв,
А під тим дубочком партизан лежав.

Він лежить, не дише, він неначе спить.
Золоті кучері вітер шелестить.

Над ним стара мати стомлена стоїть
І до свого сина тихо говорить:

"Сину ж ти мій, сину, дитино моя,
Були б тя не вбили, якби не війна.

Було вас у батька п'ятеро синів;
Ти був наймолодший, сину наш, Андрій.

Як ти був маленький, батько воював -
Він за Україну голову поклав!"

Hе плач, стара мати – син героєм став!
Він за Україну голову поклав.